Журнал «Країна» №68 за 22.04.2011

“Що більше боремося з болем, то він сильнішає – Ейкі, черниця дзен”

olaВід початку прагнула зрозуміти, хто я. Подалася на психологію в Яґеллонський університет. Напрям називався “експериментальна психологія пізнання” – ми вивчали такі речі, як увага, розум. На основі цих процесів з’ясовували, ким є людина. Однак за деякий час зрозуміла, що можу довести будь-яку гіпотезу і з таким самим успіхом її заперечити. І що зрештою мені це нічого не дає.

Краще зануритися в себе, ніж досліджувати групи з тисячі осіб. І без брехні, уважно дивитися – хто ти.

Усе, що мені казали в церкві, було далеке від життя. Не те, щоб католицизм  такий – просто я тоді не зустріла потрібних людей.

Приятель – такий самий скептик, як і я – сказав, що практикує якийсь духовний шлях. Вирішила піти й посміятися з нього. Пізніше в місто приїхав учитель Кайсен. Я пішла, щоб остаточно переконатися, що це “не моє”. Завжди так роблю, шляхом відкидання. Але тут мені не вдалося.

Зазвичай дзадзен проходить так: ми сідаємо на подушки й починаємо медитувати, прислухаючись до свого дихання. Спочатку важко всидіти довго: болять ноги, незручно. Людина поривається встати, піти, думає, що марнує час. Думає, якщо болить, то це вада постави чи якась інша проблема. Але ж треба сидіти, нерухомо. І в цій нерухомості починаємо ясно бачити, як думка зринає, розвивається і зникає. І помалу, спостерігаючи за цією грою свого розуму, починаємо розуміти, що ми не є лише цими думками, злістю, ревнощами, пошуками. А тим, хто все це бачить. І тоді – не тільки в медитації, а й в інших речах – спосіб сприйняття змінюється.

Ми боїмося того, що трапиться, бо не знаємо, як саме це буде. Зустрічаємо когось уперше в житті – а він нагадує когось із минулого. І ми вже не бачимо його таким, як він є. Хай навіть це одна й та сама людина – але навіть із минулого тижня вона дуже змінилась і вже не є тією самою.

Якщо є запитання, то й відповіді з’являться. Між ними, по суті, немає різниці

Розум завжди має бути новий і свіжий. Бо й кожна мить – нова і свіжа.

Дзен – це просто буття в тому, що є. І бачення речей такими, які вони є в цю мить. І це все, що можна сказати про нього.

Що більше боремося з болем, то він сильнішає. Страждання спричиняє боротьба з ним.

Мій майстер не дає жодних відповідей. Тільки каже: сидіть і будьте уважні, відповіді – у вас. Якщо є запитання, то й відповіді з’являться. Між ними, по суті, немає різниці.

Кожна хвилина – абсолютно нова. Кожне “тут і зараз” заповнене зовсім іншим, ніж мить тому. І прокидатися треба щоразу, щомиті, спочатку. Не тягнути минулого. Інакше живеш на цвинтарі старих думок.

Духовність теж може стати хворобою.

Між тілом і духом має бути рівновага, тоді не буде розділення між собою та Всесвітом. Я не називаю Всесвітом якусь таїну, якої ви не можете побачити. Зараз мій Всесвіт – це ви і той чай, який я п’ю.

10 заповідей виходять із нашої природи. Якщо хтось відчужений від своєї природи – він потребує правил. Люди, які добре відчувають себе, не скривдять когось навмисно. Украсти – це не лише забрати якусь річ, а й навіть думати, що хтось твоя власність. Хотіти змінити його.

Коли забуваєш себе, існують лише інші. Й тоді ще більше відчуваєш їхні страждання й біль. Бо бачиш власне їх, а не їх через себе.

Інколи в монастирі ми граємо в петанк (французька командна гра з кулями. – “Країна”). Ця гра вимагає точності. Але ж ти виграєш, програєш – довкола емоції. Можеш бачити, як виникає думка: “О, бачу, як суперник виграє, не хочу, щоб він виграв”.

Чому смуток має бути гірший за радість? Якщо я заперечую, то заперечую і радість

У монастирі маємо дві медитації зранку,сніданок між ними, тоді обід, трохи працюємо – і ще дві медитації.

Є люди, які аж надто захоплюються медитацією, хочуть у ній щось знайти. Але женучись за метою, віддаляються від неї. Можуть захворіти: замкнутися, в усьому собі відмовляти. І замість звільнення, ще більше себе поневолюють.

У всіх людей потреби однакові. Кожен хоче бути щасливий і не страждати. Кожен відчуває: мені добре, але чогось бракує. З часом розуміє, наприклад, що сенс у грошах. Працює-працює-працює, заробляє багато, але все одно лишається незадоволений. Подається в політику – знову щось не так. Ми шукаємо назовні те, що в нас давно є – справжніх себе. Люди, які практикують дзадзен, або все це пройшли, або вже розуміють, що ззовні нічого не знаходять. Втомлені від біганини, вони сідають на підлогу й за допомогою медитації повертаються всередину. В Польщі до нас на медитацію іноді приходять політики.

Інколи ми співаємо сутри японською. Просто це гарно звучить.

Про початок дзадзену повідомляють стуканням у дерев’яну дошку. Німці, коли чують сигнал, одразу сідають на підлогу, хоча до медитації ще 10 хвилин. Іспанці ж допивають каву, баряться і лише в останню мить приймають позу. Українці щодо цього ближчі до іспанців.

Життя має багато кольорів, і треба всі пережити. Чому смуток має бути гірший за радість? Якщо я заперечую смуток, то заперечую і радість. Це два боки однієї монети.

Джерело